понеділок, 29 червня 2015 р.

Символіка українських князів і гетьманів СКАТЕРКА СКОРОПАДСЬКОГО



12.06.2015 | 11:51   Сергій Піддубний
переглядів: 241
Швейцарський психолог і філософ Карл Ґустав ЮНГ називав символи «трансформаторами психічних енергій». Я б уточнив, що символи – це виразники психотипу та історичних надбань того чи іншого народу. Планую розглянути символіку найвідоміших українських достойників. Про символи Володимира Великого писав у книзі «Перечитуючи джерела. Українська цивілізація». Про герб І. Мазепи – у «Коді України-Русі», а зараз хочу звернутися до наступника Івана Степановича Івана Скоропадського. Особливо цікава його скатерка, вишиті символи якої, як на мене, розкривають чимало таємниць гетьмана, які він мусив приховувати, перебуваючи в залежності від московського тирана Петра І (Романова).
Швейцарський психолог і філософ Карл Ґустав ЮНГ називав символи «трансформаторами психічних енергій». Я б уточнив, що символи – це виразники психотипу та історичних надбань того чи іншого народу.

Маю намір розглянути символіку найвідоміших українських достойників. Про символи Володимира Великого писав у книзі «Перечитуючи джерела. Українська цивілізація». Про герб І. Мазепи – у «Коді України-Русі», а зараз хочу звернутися до наступника Івана Степановича Івана Скоропадського. Особливо цікава його скатерка, вишиті символи якої, як на мене, розкривають чимало таємниць гетьмана, які він мусив приховувати, перебуваючи в залежності від московського тирана Петра І (Романова).
Отже, Іван Скоропадський – представник козацького роду з Умані. Народився 1646 р., помер 14 липня 1722 р. Навчався у Києво-Могилянській академії. 1674 р. після зруйнування Умані, переселився на Лівобережну Україну, де був військовим канцеляристом у гетьмана Івана Самойловича, чернігівським полковим писарем; генеральним бунчужним, генеральним осавулом. Розумна, освічена й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії гетьмана Івана Самойловича (до Москви 1675 р. і 1676 р., до Криму 1681 р.) й Івана Мазепи (до Польщі 1690 р., до Москви 1693 р. і 1696 р., до Січі 1703 р.).
І. Скоропадський належав до тієї групи вищої старшини, що цілком підтримувала гетьмана Івана Мазепу, і з яким був пов’язаний особистою приязню. 1706 р. гетьман Іван Мазепа призначив Скоропадського на уряд полковника Стародубського, особливо важливий в обставинах Північної війни й союзу України зі Швецією. Було відомо, що він готував Скоропадського на свого наступника. 1708 р. Іван Мазепа, вже зі шведського табору, писав Скоропадському, щоб він старався «московське військо зі Стародуба іскоренити». Цей лист був перехоплений, й Скоропадський фактично був заарештований у московському таборі. Не маючи іншого кандидата (Данило Апостол, хоч і ворог Мазепи, пішов з ним до шведів, а Павло Полуботок не користувався довір’ям), Петро Романов погодився на кандидатуру Скоропадського, який і був формально обраний на гетьмана у Глухові 6 листопада 1708 р. Але Петро І ніколи цілком не довіряв Скоропадському, приховував від нього військові плани, відмовився затвердити пропоновані Скоропадським пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709 р.) й затримав видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд Лівобережної України.
Полтавська перемога Московії розв’язала руки Петрові І щодо України. Країна, спустошена війною, епідемією чуми, стала територією московської військової окупації. Московія не тільки тримала тут постійно своє військ коштом місцевого населення, але щораз більше втручалася у внутрішні справи України, які перед тим належали до компетенції гетьманського уряду. Козацьке військо було передане під командування московських генералів, а гетьманська артилерія, насамперед із Коропа, була вивезена до Росії. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини (1709), московський резидент наглядав за діяльністю гетьмана, який мусив радитися з ним у всіх справах. Петро не тільки залишив за собою виключне право призначати генеральську старшину й полковників (а іноді навіть і сотників), але й наставляв на ці уряди іноземців та навіть іновірців: московитів, молдаван, сербів, поляків.
Незважаючи на співпрацю лівобережного гетьмана, московський цар, так само як і під час Полтавської битви, не довіряв Скоропадському, підозрюючи, що той може об’єднатися з Пилипом Орликом. Саме тому до місць дислокації основних сил лівобережного козацького війська у Гадячі, Сорочинцях, Золотоноші та Чигирині були введені московські підрозділи.
Терор супроти мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і нахабна роздача награбованого російським вельможам, створення в Україні величезних латифундій Олександра Меншикова, чужих достойників й обмеження права земельних надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військових укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дон) і нової російської столиці Петербургу — все це буквально паралізувало діяльність українського уряду.
1722 р. Петро І утворив Малоросійську колегію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Московського царства в Україні набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості; економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (зокрема заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, дезорганізувало українське національне й громадське життя.
У важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, аби боронити права української держави та інтереси її населення. Скоропадський коректно ставився до свого попередника і навіть у своїх універсалах уникав офіційної московської термінології щодо «изменника» Мазепи. Натомість називав його звичайним «бувшим гетьманом» або «нашим антецесором». Скоропадський протестував проти московських утисків, загарбань і здирств (навіть всесильного Олександра Меншикова), був проти утворення Малоросійської колеґії. Звичайно, всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій.
У колах української мазепинської еміграції ім’я і пам’ять Скоропадського завжди залишалися чистими (екзильний гетьман Пилип Орлик згадував у своєму «Діяріюші» його як свого «великого й любого приятеля»). Похований Іван Скоропадський у Гамаліївському монастирі м. Глухова.
Гетьман Іван Скоропадський, як і його попередник Іван Мазепа, відзначався благодійництвом. Так, зокрема він започаткував спорудження Гамаліївського монастиря, а в Стародубі на кошти Івана Ілліча зведена церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 р. дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створення нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні (знаходилась в Троїцько-Іллінському монастирі) на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича, зокрема «Молитва Отче Наш на седьм богомыслий расположения» та «Краткое поучение о 7 сакраментах или тайнах церкви». Унікальні книги мали родовий герб Скоропадського і робилися на його замовлення…
І саме на цьому звернемося до вишитої скатерки гетьмана, центральним символом якої, як бачимо, є московський герб у вигляді двоголового орла. Чи використовувалася скатерка і як сам гетьман тлумачив той чи інший на ній символ або літери, невідомо. Гадаю, якби використовувалася, йому важко було б пояснити московським «друзям», наприклад, літери ІМ, вишиті в самому низу на тулубі орла. Сам він був Іван Ілліч, першу дружину звали Пелагія, другу Анастасія, імена дітей (у нього було дві доньки – Ірина та Уляна) теж інші. Не інакше, це були ініціали його великого друга і лютого ворога Московії Івана Мазепи.
Не сподобався б москвинам і символічний Триглав, який вишивальниця (чи вишивальник) розмістила над головами «орла», та квітка на три пелюстки між їх шиями, бо це явно вказувало на традиції князів Київської Русі, які за свій герб мали Триглав. Понад те, складовими Триглава над головами «орла» є також зображення скитських курганів, як однозначне свідчення того, що Україна є наступниця Скитії, та церкви (центральний елемент), що підкреслює давнішність (верховенство) української церкви над московською.
По суті, це саме засвідчує і головний елемент герба Скоропадського – три перехрещених стріли, умовний шестипромінник – знак наших дохристиянських богів: Сварга, Дажбога і Перуня. Він же відображений і в якійсь шестикрилій істоті, що ніби підпирає «орла» (або кусає його в зад). Вона дуже нагадує бджолу, хоча насправді у бджоли чотири крильця. Але, зважаючи на те, що ця комашка вважалася божою істотою, не виключено, що саме таким чином її прирівнювали до богів. До речі, шестикрильцями у „Слові про Ігорів похід” називалися руські князі: „Інваре, Всеволоде і всі три Мстиславичі, не худого гнізда шестикрильці”. Що це за «шестикрильці», досі залишалося загадкою. Скатерка Скоропадського може допомогти її розгадати. Бджола, як символ працелюбності і самопожертви, цілком могла бути тотемом згаданих князів. Також, очевидно, обрав її за свій тотем і гетьман Скоропадський.
Дуже виразне значення мають крила московського орла – вони зображені у вигляді загребущих рук (дві п’ятірні). Тут, як кажуть, коментарі зайві.
Неймовірні знання історії і мови символів автор вишивки (чи її натхненник) демонструє також в обрамлені скатерки. Це спіраль життя – вниз-вгору (розквіт-згасання), зразків якій можна знайти чимало ще на трипільському посуді ІV-ІІІ тис. до н. е. В даному випадку вона дуже схожа до тієї, що відображено на скитському жертовнику, який ми назвали кратером Аріанта [1, с. 137]. Очевидно, узорами, що тут чергуються між собою, виявляються сакральні речі України-Русі – стилізований Триглав (герб України) і чаша (кубок), з якої наші давні предки могли пити священні напої.
Стосовно значення напису, що зафіксовано навколо «орла», мабуть, точний зміст його був відомий лише Івану Іллічу. Найвірогідніше, і ним підтверджується вірність гетьмана своєму народу, отецьким законам і традиціям. Зокрема зображенням ольвійської літери Σ (грецька «сігма»), яку ще можна було бачити в написах на стінах Київського Софійського собору, але за часів Скоропадського вже не використовувалася, мабуть, гетьман підкреслює продовження ним ольвійських і київських історичних традицій. Однозначно, що перші літери зліва і справа «орла» Ї та Σ – це «Їван Скоропадський». Нижчий щабель Г і В – мабуть, «Гетьман Великий». Третій щабель – Є «Єдиний», схожою на літеру Ц, як ми вже писали в розповіді про Ісуса Христа (2, с. 29), позначали титул Отця, тобто, це «Єдиний Отець». Четвертий щабель: П – «Правдивої» (або Православної), В – «Вкраїни». П’ятий щабель: Д – «Дужий», З – «Захисник»… Так само, до речі, численними епітетами нагороджували Отця Кия в ольвійських свинцевих листах [2, с. 43]…
Стосовно тексту можливі, звичайно, й інші варіанти. Але в загальному одне точно можемо стверджувати – вишивка на скатерці виражає думи і сподівання гетьмана на позбавлення рідної землі від колоніальної залежності Московії і об’єднання Правобережної та Лівобережної України в єдину країну. На жаль, цього не сталося за його життя. Але вже сьогодні переконуємося, що справді, як казав Конфуцій, «Знаки і символи керують світом, а не слово і закон». Рано чи пізно збувається те, що закладено у фундамент нашими Праотцями, – « А ті часи завше йдуть до нас» [3, д.36А ].

1. Піддубний Сергій. Священні тексти України-Русі. Золоті руни. Кіровоград, "Поліграф-Сервіс", 2012
2. Піддубний Сергій. Перечитуючи джерела. Українська цивілізація. Львів. Авіум. 2014.
3. «Ілар Хоругин. Велесова Книга», Львів. Авіум. 2014.http://www.yatran.com.ua/articles/699.html

Немає коментарів:

Дописати коментар